ПОЕТИЧНИЙ ВІНОК КОБЗАРЕВІ

Тема: Поетичний вінок Кобзареві.

Мета: поглибити   знання   учнів   про   творчий  і життєвий шлях

Т.Г. Шевченка; розвивати пізнавальну активність та кругозір дітей, вдосконалювати навички виразного читання поетичних творів, виховувати любов до творчості поета українського слова.

Обладнання: портрет Т.Г.Шевченка, свічка, „Кобзар”, ілюстрації до творів, імітація хати.

Біля портрету слова, що є епіграфом свята:

І мене в сім'ї великій,

В сім'ї вольній, новій,

Не забудьте пом'янути

Незлим тихим словом.

(На фоні спокійної музики звучить слово вчителя).

 Вчитель.

          Плине час, як стрімкі води сивого Дніпра. Минають роки, десятиліття. Але ніколи не минеться любов до всього найкращого, що квітчає людський рід. Ніколи не погасне в серцях глибока шана до яскравого сузір'я полум'яних борців за народне щастя. Серед них - Тарас Григорович Шевченко.

1-ий учень.   

Заквітчаний для свята клас,

Сьогодні так годиться!

З портрета дивиться Тарас -

Всміхнувся нам, здається...

2-ий учень. 

З-за парт ми вийшли,

Стали в ряд

Ми „Заповіт” співаєм.

Ми величаєм Кобзаря

Весь край наш величає.

3-ій учень.

„Садок вишневий” і „Кавказ”

Звучить у залі лунко,

І всі як є, стоїть весь клас,

Мов по команді  „Струнко”!

4-ий учень.

          Тарас Григорович Шевченко народився ранньою весною - провесною, коли природа чекає ласкавого вітру, тепла, сонця...

5-ий учень.   

           Є на Черкащині село Моринці. Воно, можна сказати нічим особливим не примітне. Таких мальовничих сіл у нас не сотні - тисячі. А тим часом про нього знають не тільки повсюди в Україні, а й далеко-далеко за її межами. Адже в Моринцях народився наш видатний поет і художник Тарас Шевченко.

6-ий учень.         

         3 малих років у хлопчика Тараса виявився гострий, допитливий розум.

Коли випадала вільна хвилинка, рідні розповідали йому про темне небо, яскраві зорі. Ось подивіться як це було...

(Інсценізація. Заходить жінка, несе запалену свічку, ставить на столик. Підходить хлопчик. Звучить мелодія.)

Хлопчик. 

Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах тримається?

Мати.

Так, синочку, правда.

Хлопчик.

А чому так багато зірок на небі?

Мати.

           Це коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре, а як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?

Хлопчик.

           Бачив, матусю, бачив. Матусю, а чому одні зірочки ясні, великі, а інші ледь видно?

Мати.

           Бо коли людина зла, заздрісна, нудна, її свічка ледь-ледь тліє. А коли людина добра, любить людей, робить їм добро, тоді свічка світить ясно, і світло це далеко видно.

Хлопчик.

          Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила найясніше.

Мати.  

Даю тобі, мій синочку,

Тарасику любий,

Щире серце, карі очі і чорні брови,

Дай же йому, Божа матір,

Тієї благодаті,

Усього того, чого мати

Не зуміє дати.

Вчитель.

          Великі дороги в широкий світ завжди починаються від стежки біля рідної оселі, в багатство й краса поезії - від материнської пісні.

Пісня „Колискова”.

Ведуча.

          Через деякий час батьки Тараса переїжджають у сусіднє село Кирилівку. На все життя зберіг Шевченко найтеплішу пам'ять про рідні батьківські пороги. „Ось стоїть переді мною, - згадував він, - наша бідна стара біла хата з потемнілою покрівлею і чорним димарем, а поруч яблуня з червонобокими яблуками, а довкола яблуні - квітник.”

Вірш „Садок вишневий коло хати”.

Ведучий.

          Восьмилітнього Тараса батьки віддали до дяка в „науку”. Дивна це була

наука. Дяк навчав дітей за церковними книгами. За найменшу провину карав своїх учнів різками. Поет пізніше згадував ту школу, куди привела його мати.

Учень.

Ти взяла мене маленького за руку

І хлопцем в школу одвела

До п'яного дяка в науку.

- Учись, серденько, колись

З нас будуть люди, - ти казала.

Ведуча.         

          Світлі дні дитинства були недовгими. Несподіване горе випало на долю маленького Тараса. Від важкої праці помирає мати, а через 2 роки - батько. Залишившись сиротою , Тарас пізніше напише...

Учень.           

Там матір добрую мою

Ще молодою у могилу

Нужда та праця положила.

Там батько, плачучи з дітьми

(А ми малі були і голі),

Не витерпів лихої долі

Умер на панщині.

А ми розлізлися межи людьми,

мов мишенята. Я до школи

Носити воду школярам...

Ведучий.

          Тарас наймитував у школі, а потім пас громадську череду. Мине 20 років, і він з болем розповість про тяжке кріпацьке дитинство у вірші „Мені тринадцятий минало.”

Вірш „Мені тринадцятий минало”.

Ведуча.

          Тарас дуже хотів читати, писати, малювати. Як випаде вільна хвилина, хлопчик брав аркуш паперу, недогризок олівця і сховавшись у бур'янах, малював. Але думка навчитися малювати не покидає хлопчика. Так він потрапляє до хлипківського маляра. Згодом пан Енгельгардт забирає його до себе в Петербург, і Тарас стає козачком.

1-ий учень.

Хоче малювати,

Прагне він до знань,

Та за це багато зазнає знущань.

2-ий учень.   

Нишком він малює

Статуї в саду,

Вночі пише про вірші

Про людську біду.

Ведучий.      

Зустріч у Петербурзі з земляком - художником Сошенком і байкарем

Гребінкою, художником Брюловим змінила долю Тараса Шевченка. Вони побачили великі здібності молодого художника й викупили його з неволі.

Вчитель.

         Тарас Григорович виправдав їхні сподівання. 1845 року він закінчив Петербурзьку академію мистецтв з двома срібними медалями і званням вільного художника. Тарас малював портрети, картини природи.

Розповідь учня про картини Т.Г.Шевченка.

Ведуча.

         Після закінчення академії мистецтв Шевченко приїздить до Києва, працює художником, пише вірші, в яких виступає проти панів, царя. За бунтарські вірші 33-річного Тараса забрали в солдати. Незважаючи на заборону, Шевченко писав вірші і ховав їх за халявою чобота. Це були так звані „захалявні книжечки”. Поет писав:

І золотої й дорогої

Мені, щоб знали ви, не жаль

Моєї долі молодої:

А іноді така печаль

Оступить душу, аж заплачу,

А ще до того, як побачу

Малого хлопчика в селі.

Мов одірвалось од гіллі,

Одно-однісіньке під тином

Сидить собі в старій ряднині.

Мені здається, що се я.

Що це ж та молодість моя.

Ведучий.

         Під час десятирічного заслання Тарас Григорович часто думкою перелітав на Україну, бачив у снах її краєвиди, згадував своїх знайомих.

Вірш „Зоре моя вечірня”.

Вчитель.

           Т.Г. Шевченко дуже любив рідну природу особливо річку, верби, гай ,         червону калину Дніпра. Ось погляньте на ці малюнки і скажіть, до яких творів

можна віднести ці малюнки. А чи знаєте ви ці вірші?

Вірші „Тече вода з-під явора”, „Встала весна”, „Світає”, „Ой діброво, темний гаю”.

Вчитель.

          Численні музичні твори написані на слова Шевченка. І пісенність його поезії невичерпна.

Пісня „Зацвіла в долині...”

Вчитель.

         Шевченківське слово є невичерпною скарбницею поетичної мудрості і краси. І нині викликає зачарування й подив, як у звичайному вірші Шевченка поєднались простота і геніальність, ніжність і полум'яність, гірка сльоза і прометеївська сила волі „Думи, мої думи” - цими словами починався перший рядок „Кобзаря”.

Пісня „Думи мої думи”.

Ведуча.

          Свої думи по зернині збирав Шевченко серед людей і природи милої України. Адже поет вважав, щоб знати людей, то треба самому пожити з ними. А щоб їх описувати, то треба самому стати чоловіком, а не марнотратцем чорнила і паперу!

Ведучий.

          Дуже засмучувало Тараса Шевченка тяжке життя людей. У своїх віршах закликає до боротьби за волю, за кращу долю.

Вірш „Якби ви знали паничі”.

Учень. 

          Але Тарас Григорович Шевченко вірив у краще майбутнє свого народу:

І на оновленій землі

Врага не буде супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люди на землі.

Ведучий.

          9 березня 1861 року Тарасу Григоровичу виповнилось 47 років. Цього дня його провідували друзі. А вранці 10 березня Тарас Шевченко зайшов у свою майстерню, упав і відійшов у вічність. Перестало битися серце великого українського Кобзаря. Тіло Шевченка було перевезено до Канева й поховане на Чернечій горі. Так заповідав великий поет.

Учень.

Ось чому в сім'ї великій

У саду цвітів прекрасних

Буде жити він навіки,

Як безсмертний наш сучасник.

Учень.

Ні, то не біографії сторінка

Не просто згадка із дитячих літ,

Моя бабуся, неписьменна жінка,

Мене читать учила „Заповіт”.

Вірш „Заповіт”.

Вчитель.         

          У цьому році минає 193 роки з дня народження славного сина України.

У кожній хаті люблять і шанують пам'ять поета.

Учень.

У нашій хаті на стіні

Висить портрет у рамі

Він дуже рідний і мені,

І татові, і мамі.

Учень.

Я добре знаю - це Тарас,

Що мучився в неволі,

Такий ріднесенький, дивись,

Він мов горить з нами,

Він на портреті мов живий,

Ось-ось - і з рами.

Вчитель.

         А чи знаєте ви, що пам'ятники нашому Шевченку стоять у далекій Канаді, Угорщині, США, Франції, Аргентині. Його ім'ям названо вулиці багатьох міст світу.

Ведуча.

          У по сьогоднішній день дорослі та діти йдуть на

Тарасову гору, щоб запалити свічку, покласти свічку, висловити свою шану Великому Кобзареві.

Учень.

Уклін тобі, Тарасе,

Великий наш пророче,

Для тебе вірно б'ється

Те серденько дитяче.

За тебе вічно б'ється

За твої заповіти

Чого батьки не зможуть,

Те зроблять їхні діти.

Учень.

Спи спокійно, Тарасе!

Нащадки твої

Словом шани і любові

Тебе пам'янули,

У народі Вкраїни

Заповітів священних

Твоїх не забули.

Учень.

Поки буде Дніпро сивий

Нести в море воду,

Живий буде Тарас в серці

Вільного народу.

Вчитель.         

           Ось і підійшло до закінчення наше свято. Де б ви не були, ким би ви не стали, пам'ятайте, що ви всі онуки Шевченка.